ФІЛОСОФІЧНА ТРАСОЛОГІЯ МИКОЛИ БАЖАНА (з мислительської біографії поета)
У статті розглядаються поеми
М.Бажана 1930-х рр. “Число”, “Смерть Гамлета”, “Трилогія пристрасті”, “І сонце
таке прозоре...” З’ясовано філософське навантаження сюжету, особливості
індивідуальної мікропоетики і стилістики, основаних на художньому
експериментуванні.
Mykola Kodak. Mykola Bazhan’s philosophic trasology (To the
biography of the poet as a thinker)
This article contains an analysis of M.Bazhan’s poems “The
Number”, “Hamlet’s Death”, “The Trilogy of Passion” and “The Sun Is So
Transparent…” written in the 1930’s. The author of the article exposes the
philosophical background of the poems’ plots as well as peculiarities of their
micropoetics and style stemming from Bazhan’s turn for literary
experimentation.
У тіні Куліша: риси експресіонізму в українській драматургії 1920-х р .
У вітчизняних дослідженнях української драматургії 1920-1930-х
років склалася традиція зараховувати до такого потужного світового авангардного
напряму, як експресіонізм, насамперед п’єси Миколи Куліша, проте останніми
роками з’явилася й інша тенденція. Зокрема, у монографії “Український
літературний авангард”(2004) донецька дослідниця Анна Біла доводить, що в
українському мистецтві 1920-1930-х рр. лише творчість Леся Курбаса та
Олександра Довженка вповні належали до експресіонізму як цілісного
філософсько-естетичного напряму. А п’єси М.Куліша, і тим більше – Якова
Мамонтова, Івана Дніпровського та інших українських драматургів, лише
використовували зовнішні прийоми експресіоністського письма. Авторка статті,
полемізуючи з цим твердженням, аналізує драму М.Івченка “Повідь” та п’єси
І.Дніпровського, акцентуючи в них не лише формально-стильові, а й світоглядні
риси експресіонізму.
Anzhela Matiuschenko. In Kulish’s shadow: Expressionism’s
traces in the Ukrainian drama of the 1920s
In most of the recently published researches dealing with the
Ukrainian drama of the 1920-1930s, it has already became commonplace to regard
some of the most significant plays of that time, particularly those of Mykola
Kulish, as expressionist; however, there is also a number of studies whose
authors are inclined to resist such a tendency. Thus, in her monograph
“Ukrainian literary avant-garde” (2004) Anna Bila, a researcher from Donetsk,
argues that only the dramatic works of Les Kurbas and Oleksandr Dovzhenko can
be treated as expressionist in the true sense of the word, whereas in the works
of Mykola Kulish and, furthermore, of Yakiv Mamontov, Ivan Dniprovsky and other
Ukrainian playwrights of the 1920-1930s one can single out only some minor
features of expressionist writing. In order to controvert such reasoning, the
author of the present article concentrates on the drama text “The Flood”
written by M.Ivchenko as well as on I.Dniprovsky’s plays, marking out not only
their stylistic likeness to expressionist drama, but also their affinity with
expressionist picture of the world.
Key words: expressionism, dramatic collision, ambivalence of the
worldview, expressionist allusions.
Християнський аспект літературної творчості Ольги Кобилянської
У статті розглядається рецепція християнських мотивів у творчості О. Кобилянської, простежується взаємодія християнства з ніцшеанством, виокремлюються різні художні коди, сформовані християнським дискурсом, – глибинно-психологічний, іронічний, викривальний.
Ключові слова: християнство, мотив, код, дискурс, образ Христа.
Galyna Levchenko. Christian Aspect of Olga Kobylianska’s oeuvre.
The article suggests an understanding of Olga Kobylianska’s oeuvre, which she interpretes as the writer’s myth of a spiritually rich personality, which (the myth), with its great number of features, typologically coincides with the Evangelistic Story of Jesus Christ’s life. Parallels are drawn between the writer’s understanding of the Christ’s character, and the way it was seen by the great thinkers Friedrich Nietzsche and Karl Jung. Three christian artistic codes in the writer’s oeuvre, that are considered in the article, are: serious (depth psychological), ironical (every-day), and revealing.
Українська духовна атмосфера за інтелектуальним барометром Юрія Шевельова
Стаття написана до столітнього ювілею Ю.Шевельова (1908–2002),
розкрито тему “Юрій Шевельов (Шерех) й Україна”. Проаналізовано
літературознавчу спадщину, зокрема й завершальний двотомник (2001)
“Я–мене–мені... (і довкруги)”.
Ключові слова: МУР, українська діаспора, національно-органічний
стиль.
Mykola Zhulynsky. Ukrainian spiritual atmosphere according
to Yury Shevelev’s intellectual barometer
80-річчя видатного українського літературознавця Наталії
Борисівни Кузякіної минуло, на жаль, непомітно. Тимчасом науковців такого рівня
й такого гідного доробку на ниві української гуманітаристики минулого століття
в нас не густо. В умовах соцреалістичної скутості та ідеологічно-цензурних
обмежень і табу Наталія Борисівна зуміла сказати чесне кваліфіковане вагоме
слово про українську драматургію, дати фаховий аналіз творчості Лесі Українки,
Миколи Куліша, Івана Кочерги та інших, знайшла мужність поставити під сумнів
цінність еталонних радянських лідерів на ниві театру, передусім О.Корнійчука.
Ірина Волицька
Уроки Наталі Кузякіної
Наталя Борисівна Кузякіна (05.09.1928 – 22.05.1994) – видатний
літературознавець, театрознавець, критик, доктор мистецтвознавств. У роки
“хрущовської відлиги” і “брєжнєвського застою” сформувалася й реалізувалася як
непримиренний опонент офіціозної радянської науки. Талановита дослідниця
драматургії Івана Кочерги, Лесі Українки, Миколи Куліша, українського
театрального процесу 1920-30-х
років і зокрема Леся Курбаса, Н.Кузякіна вирізнялася науковою безкомромісністю
і глибоко особистісним підходом до проблем національної культури. У непростому
й нелегкому творчому шляху Н.Кузякіної відбилася доля чесного й сумлінного
вченого в умовах політичної несвободи.
Natalya Borysivna Kuziakina (5 September 1928 – 22 May 1994) – a
prominent literary scholar, theatre critic, specialist in drama studies, Doctor
of Arts. In the years of “Khrushchev’s Thaw” and “Brezhnev’s Stagnation Era”
she became an irreconcilable opponent of semiofficial soviet science. As a
talented researcher of the works of Ivan Kocherga, Lesia Ukrayinka, Mykola
Kulish, and as a specialist in Ukrainian theatrical process of the 1920-30s,
most importantly concerning the legacy of Les Kurbas, N.Kuziakina was
remarkable for her uncompromising scientific stand and deeply personal approach
to the issues of national culture. Her professional path, while neither easy
nor simple, reflects the fate of a responsible and honest scholar in the
conditions of political non-freedom.
Імператив національної ідентичності у прозі Галини Журби
Авторка розкриває особливості художнього світобачення Галини
Журби, властиві її прозі 1930-х років. Досліджується також вплив
націєутверджувальної риторики на художньо-поетикальні засоби та специфіку
композиції повістей письменниці.
Natalya Maftyn. National identity imperative in the prose
works by Halyna Zhurba
This article singles out the essential features of Halyna
Zhurba’s artistic worldview, which served as a foundation of her prose of the
1930s and determined the originality of her texts within the literary discourse
in Halychyna. The author of the article also studies the influence of
nation-consolidating rhetoric on the writer’s stylistic and poetic devices as
well as on the specific composition of her prose.
Цього року виповнилося 80 літ від дня народження лицаря
українського духу й народної пісні, засновника та незмінного керівника
унікального етнографічного хору “Гомін”, не раз жорстоко переслідуваного за
комуністичного режиму, кандидата мистецтвознавства Леопольда Івановича Ященка –
одного зі славної когорти визначних діячів української культури, в якому
акумулювалося суцвіття талантів – диригента, композитора, музиканта,
поета-лірика, співака й сопілкаря, науковця-фольклориста. Здобувши вищу музичну
освіту в Київській консерваторії як музикознавець-фольклорист у 1954 р. і
закінчивши аспірантуру при Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії
АН УРСР, Л. Ященко поринув у стихію
народної пісні. За час праці в Академії наук (з 1957 по 1968 р.) він захистив
дисертацію “Українське народне багатоголосся” (1961) та опублікував низку
книжок. Але в 1968 р. його звільнили з роботи за те, що 7 квітня 1968 р. підписав
колективного листа до радянського уряду
з приводу закритих судів у СРСР над інакодумцями.
Стаття має дискусійний характер. Автор
наполягає, що проблема т.зв. антинародництва Лесі Українки зумовлена кон’юнктурними
мотивами.
Ключові слова: народництво,
антинародництво.
Lukash Skupeyko. Lesia Ukrayinka
and (anti)narodism
This article poses some debatable
questions considering the so-called “antinarodism” of Lesia Ukrayinka. The
author states, that the problem of Lesia Ukrayinka’s antinarodism arose out of
purely tactical considerations.
Тілесно-міметичний
метод аналізу художніх творів: суперечлива апологія
У статті у процесі
розгляду таких теоретичних понять, як рід, жанр і творчий метод,
репрезентуються та обґрунтовуються засади, можливості й перспективи
застосування в сучасному літературознавстві так званого тілесно-міметичного
методу аналізу художніх творів і на цій основі робиться спроба сформулювати
оригінальні визначення зазначених термінів.
Felix Shteinbuk.
Body mimetism method for analyzing the literary texts : A contradictory apology
Upon giving some
consideration to such theoretical notions as “mode of fiction”, “genre” and
“writer’s method”, the author of the article takes up the questions of kernel
and further prospects of the so-called body mimetism method for analyzing the
verbal works of art, and therefore tries to substantiate the legitimacy of its
application to the modern literary texts. The introduction of body mimetism
method allows the author to formulate new definitions of the above-mentioned
terms on an unconventional basis.
Key words: bodiness,
mimesis, body mimetism method, mode of fictiongenre, realism, modernism,
postmodernism.
Архітектонічне
оздоблення офітських мотивів у поетичному тексті
У статті
розглядаються основні архітектонічні засоби,
задіяні в поетичному тексті з метою посилення офітських мотивів.
Досліджується специфіка взаємин між предметно-формальними елементами
літературного твору та його смисловим наповненням. Аргументується положення про
те, що між архітектонічними засобами та мотивами офітського спрямування
встановлюються характерні зв’язки взаємовідповідності
Oleksandr Volkovynsky.
The architectonic ornamentation of ophit’s motifs in the poetic text
This article deals
with fundamental architectonic devices which are used to intensify the ophit’s
motifs in poetic texts. The author of the essay explores the specific
interrelations between the object and formal elements of a literary work of
art, on the one hand, and its semantics, on the other hand. Thus he argues that
those architectonic devices are set into specific co-accordance relations with
the ophit’s motifs.
У БЕЗОДНІ ДУШІ (НОТАТКИ ПРО
РОМАН ОЛЕГА СИЧА “UROBOROS”)1
Сьогодні вже очевидно, що чутки
про глибоку кризу вітчизняного письменства виявилися дещо перебільшеними. Так,
справді, ми вже й забули про стотисячні наклади, високі гонорари, читацький
успіх та інші неодмінні атрибути розвинутого книжкового ринку й багатої літератури.
Хоча, мабуть, і не варто шкодувати за тиражами деяких псевдокласиків, які у
своїх писаннях коливалися разом із лінією партії, вгадуючи завтрашню
кон’юнктуру, – від їхніх книжок і досі вгинаються бібліотечні полиці, проте
торкається їх подеколи лише рука історика літератури – таке читати можна з
почуття фахового обов’язку. Натомість не слід забувати про десятки поламаних
письменницьких доль, сотні творів, задушених іще в задумі “цензором у собі”
тощо. Здається, це речі загальновідомі, але час від часу доводиться стикатися з
ностальгійними плачами за тими часами, коли від письменника вимагалося головно
дати ідеологічно витриманий продукт, решта – уже не його клопоти. А на
отриманий гонорар можна було жити іноді й кілька років...
ГЕНДЕРНА
ІНВЕРСІЯ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ПОСТКОЛОНІАЛЬНОМУ РОМАНІ (СЕРГІЙ Жадан “Депеш
Мод” та ІРЕНА КарпА “Фройд би плакав”)
Рефлексіями
покоління дев’яностих називають роман “Депеш Мод” рецензенти [3; 1; 20], однак
ніхто не зауважив, що робить цей твір органічним саме для України кінця
минулого сторіччя? Гадаємо, що справа у фемінності головних героїв і
обставинах, які її зумовлюють.
Чоловіки в
романі послідовно демонструють віктимну поведінку в сутичках із правоохоронними
органами, з одного боку, і злочинцями – з другого. Крім того, що герої п’ють,
курять, блюють і лаються, вони ще втікають від міліціонерів, рекетирів,
цигана-наркодилера та провідника-збоченця: “Нам є від чого тікати, – пише
С.Жадан, – і ми вже викладаємось, Васі гірше – він без паска, тримається руками
за джинси, аби не губити їх” [8, 99]. Проте у класифікації типів маскулінності
Д.Міхеля домінантна мужність показана, зокрема, образами влади й насильниками,
а за даними контент-аналізу сучасної преси, персонажами-жертвами у 58% випадків
виступають жінки, чоловіки – у 22% [17, 306, 313].
Соціумний інтер’єр чи психологічний дизайн?(Художні дилеми
Марії Матіос)
Марія Матіос у своїх основах настільки традиційний
прозаїк, що цілком пристойною аналітичною проблемою постає виокремлення в її
текстах власне нових клейнодів й атрибутів. Із традиціоналізму Марії Матіос
почнемо, послуговуючись збіркою “Нація. Одкровення” (вид. 3, доп.; Львів: ЛА
“ПІРАМІДА”, 2006) і частково триптихом “Солодка Даруся” (вид. 3; Львів: ЛА
“ПІРАМІДА”, 2005).
Друга поетична книжка Надійки
Гаврилюк сприймається як тихий виклик. Виклик псевдопоезії, яка оголосила себе
поезією, виклик безформності, яка претендує на те, щоби зватися формою, виклик
порожній беззмістовності, яка прибирає вигляду халдейської премудрості. Якщо
продовжити метафору Івана Андрусяка, котрий назвав одну зі своїх збірок “Отруєння голосом”, то Надійчині вірші – це
справжня протиотрута.
Писати рубаї після Хайяма – треба
мати неабияку сміливість. В Україні свого часу на такий крок зважився Дмитро
Павличко, а слідом – чимало поетів,
з-поміж яких Б.Залізняк, М.Мірошниченко, О.Орач, Ю.Хабатюк, П.Шкраб’юк, Д.Шупта,
Б.Януш та ін.
Легка О. Життя – це любов (Еротичний роман у віршах Наталі
Лівицької-Холодної) : монографія / Орися Легка. – Львів, 2007. – 240 с. – (Сер.
“Літературознавчі студії” Львівського відділення Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. –
Вип. 10).
“...Час поламався на твоєму березі” Сумуючи за Юрком Покальчуком “...
Я ще чую його голос. Невідомо, чи він мене чує, бо на його
березі раптово, несподівано й жорстоко поламався час. І не тільки його час, а й
наш із ним. Спільний. Розпочатий ген ще в шістдесятих роках минулого століття в
місті Луцьку. Місті його юності, бо Юрко народився неподалік – у місті
Крем’янці Тернопільської області. В якому році? Не любив, щоб його розпитували
про вік. Жив за біологічним часом. Принаймні на десять років молодшим
почувався. А з’явився на світ у 1941 році. Не пригадую, здається, років десять
тому я казав: “Юрко, не грайся з Долею. Не дратуй її – це небезпечно”.
Коли митець сповідує цінності, що очевидно вибиваються з кола поп-ідей, тенденцій, програм, це завжди викликає інтерес. До того ж не лише до його творчості, а можливо, ще більшою мірою до його постаті, позаяк, перефразуючи відомий вислів, можна стверджувати, заявляти, проголошувати: постать чи радше масштаб постаті вирішує все.
Масштаб поетичної постаті Ігоря Павлюка предметно й повнокровно виявлений у його збірках “Бунт свяченої води” та “Магма” (обидві – Львів, 2005), до яких увійшли ліричні тексти і драматизовані поеми та які своїм обсягом, текстовою наповненістю претендують на статус поетичних томів.